19–23 січня відбувся ретрит для дружин загиблих воїнів «Коли серце пам’ятає». Кілька днів… ніби поза часом. Де тиша не тисне. Де слово не ранить.
Де сльози не потрібно стримувати, а світло — не здається зрадою пам’яті. Тут можна було говорити про найважче.
А можна — мовчати. Без пояснень. Без ролей. Без цього виснажливого «я маю триматися».
Просто бути. Такою, якою виходить саме зараз. Цей простір підтримки відбувся за участі психологів Центр Adamantei
на базі Центр імені Святого Йоана Павла ІІ. Це був час внутрішньої роботи — тихої, але глибокої.
Час проживання втрати. Пошуку опор. Обережного повернення сенсів.
І, можливо, першого чесного контакту з собою за довгий період. Ми віримо… хоча іноді й самі сумніваємось…
що серце, яке пам’ятає і болить, усе ж здатне жити далі. Особливо тоді, коли поруч є ті, хто не поспішає, не оцінює і не відвертається. Дякуємо кожній жінці за довіру. За сміливість бути відкритою. За цей шлях — непростий, але спільний 🤍 Нехай Господь огортає серце миром. А пам’ять залишається не лише болем, а любов’ю, яка не зникає.